То чи український «Forbes. Украина»


В черговий раз уважно прочитав російськомовний журнал «Forbes. Украина». Ще більше утвердилось те враження, яке виникло, коли гортав перші числа нового тоді журналу..

Відсотків 80% інформації в журналі становить скрита, прихована, явна й опосередкована реклама російських компаній та фінансово-промислових груп.

Чи не в кожному матеріалі чи статті згадуються славні представники нашого північного брата. Звісно, як економічних журнал, Форбс (Україна) повинен висвітлювати всі грані вітчизняної реальності.. Але у форбській версії ці грані вже занадто виходять однобокі.

Згадалось, як ще перед виходом журналу в світ, деякі аналітики відзначали, що після провалу топорно-махорного «Профиль Der Spiegel» на чолі з сумнозвісним Леонтьєвим, в Росії вирішили дієти менш прямолінійно, й більш витончено….

Можливо, звісно, це все лиш здогадки й теорії, але фактом залишається те, що «Forbes. Украина» не є українським журналом. Й зовсім не тому, що друкується російською.

Він був би чудовим об’єктивним часописом, якби виходив у Росії для російського читача. Але в Україні, він є рупором російського великого бізнесу, і не більше.

Генерал-лейтенант СБУ Олександра Скіпальського в одному зі своїх інтерв’ю розповідав: «зараз одна з нині дружніх нам розвідок (ФСБ) стверджує, що їхня країна відчуває загрозу в економічній сфері з боку іншої великої держави (США). Закликають Україну до тісної співпраці. Якось приїхали до нас полковники (ФСБ) приблизно мого віку — із досвідом, справжні монстри в професійному розумінні. А в нас чергову чистку провели, підполковники — пацани, півроку на посаді начальника департаменту. І от 20 хвилин сканували вони наших хлопців, бачать, що діти, і кажуть: «Наші президенти (Росії й України) ухвалили правильне рішення, тепер ми працюємо разом. Дуже боїмося проникнення іноземної економіки, і будемо вдячні за співпрацю та інформацію». Думаєте, хтось із наших сказав: «Почекайте, але ж 40 відсотків нашої економіки належать вам (росіянам)! Це ж теж загроза!» Вони сиділи й конспектували, як школярі. От така співпраця.»

Отже — росіяни захищають свою економіку, захищають свій інформаційний простір, й відчувають себе великою державою. Вони проникають в економіки сусідніх країн, вони домінують в інформаційному просторі сусідніх країн, вони стають ще величнішими й будують нову імперію добра, де все «мовчить бо благоденствує» ….

 

Правда дехто може заперечити, що — знову про геополітику та «теорію змов», а це всього лиш популяних журнал та професійна журналістика. Можливо й так. Але тоді, наскільки я розумію об’єктивність журналістики, в ньому повинно бути приблизно 40 % присвяченно російському бізнесу, а 60 % — всьому іншому.

Хоча, допускаю, що разом з російським головним редактор УМХ отримало й російські зв’язки в діловому середовищі. Тому, на шпальтах журналу можна відслідковувати, чиї з ПР та медіа відділів російських компаній в Україні краще працюють, та які компанії не шкодують великих бюджетів за публікації в рейтинговому часописі.

Але тоді виникає інше питання: чому ми повинні платити за вже проплачене?

Окремо порадував новий додаток до Форбса — «Forbes Woman». Особливо склад редації — головний редатор Forbes: Владимир Федорин; головний редатор Forbes Woman: Виктория Федорина.  Подумалось, як чудово, коли в одній родини є два гарні професіонала й достойні особистості, які можуть з користю для справи очолювати два проекти під одним дахом. Кому ж іще довірити своє дітище, свій дочірній проект, як не родичу.

Про наповнення «Вумен» судити не буду, в них інша цільова аудиторія. Проте слід відмітити, що на відміну від «чоловічого» журналу, в жіночому описуються українські представниці бізнесу, зі своїми українськими історіями, хоча, звісно, російською мовою…



П.С.

Дуже розмішило в останьому номері колонка главреда, де він пише як зустрічав цьогорічних День Незалежності:

«С утра, еще до появления праздничных толп, я прошелся с семьей по центру Киева среди людей с приветливыми лицами, в вышиванках и без, с желто-синими флажками или мороженым в руках. Нашим городам советская власть совсем «не шла»: она делала их серыми и однообразными. Кажется, советскости в Киеве почти не осталось.»


Припустив, а поважний редатор взагалі виходив 24-го на Хрещатик, чи писав статтю заздалегідь в себе на дачі??  Бо якби він вийшов зранку, то побачив не людей з «приветливыми лицами», а залізні паркани й кордони міліції, які готувались зустрічати «праздничные толпы» народу, які на чолі з опозицією хотіли пройти від парку Шевченка, через Хрещатик, на Майдан Незалежності..

Або в нього була спецперепустка, яка дозволяє (на відміну від депутатського посвідчення) пройти на Хрещатик в обхід кордонів міліції, й погуляти в тиші та спокої, думаючи як далеко вже відійшла Україна від радянського минулого, на фоні протистояння міліції з народом….



Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*