|
Релігія і суспільство.
Про духовне та гріховне.
п'ятниця, 27.01.2012
26 січня у приміщенні Києво-Печерської лаври відбулось чергове засідання Священного Синоду УПЦ (МП). На попередньому синоді, який відбувся 23 грудня минулого року, було ухвалено рішення, що головуючим під час проведення Священного Синоду УПЦ (МП), на час хвороби Митрополита Київського і всієї України Володимира, має бути митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Саввін). Отже, більшість на синоді становили ієрархи так званої промосковської частини УПЦ. Напередодні синоду у пресі з’явилась інформація, що Москва зацікавлена у встановленні повного контролю над УПЦ і хоче домогтися призначення на час хвороби митрополита Володимира, тимчасово виконуючим обов’язки предстоятеля УПЦ креатури Кремля митрополита Агафангела. У зв’язку з поширенням цих чуток секретарю глави УПЦ (МП), керівнику відділу зовнішніх церковних зв’язків архієпископу Переяслав-Хмельницькому і Вишневському Олександру, навіть довелося давати роз’яснення ЗМІ, що такої посади, як «виконуючий обов’язки предстоятеля», в церкві немає, крім того, митрополит Володимир сам виконує всі свої обов’язки. Читайте також: Проросійські та помірковані єпископи УПЦ(МП) Іншим опосередкованим підтвердженням того, що РПЦ веде активну (але приховану від стороннього ока) роботу з посилення свого впливу на діяльність УПЦ, став візит в Україну, що відбувся за день до проведення синоду, голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв), якого деякі аналітики називають одним із можливих претендентів на посаду предстоятеля УПЦ (МП). Митрополит Іларіон зустрівся з ієрархами УПЦ та відвідав у лікарні Митрополита Київського та всієї України Володимира й «побажав йому швидкого одужання». Одночасно, незадовго до проведення синоду, промосковські владики намагались вплинути на ситуацію в церкві, зокрема, за допомогою силових структур. Як повідомив у своєму блозі працівник синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) Дмитро Марченко, митрополит Одеський Агафангел і митрополит Донецький Іларіон ініціювали перевірку державними органами (зокрема, податковою) рахунків Київської митрополії та діяльності двох інших постійних членів синоду, що було сприйнято як спроба прибрати конкурентів у боротьбі за владу в церкві. Проте аудит жодних фінансових зловживань не виявив. Також напередодні засідання синоду Дмитро Марченко написав в іншому своєму пості, що митрополит Агафангел привласнив печатку Блаженнішого Володимира, «якою він досить сумнівно оволодів й вдав, що нічого не трапилось». Крім того, припускається, що аудит спрямований не так проти єпископів Київської митрополії, як проти самого Митрополита Володимира. Відповідно до Журналу засідання Священного Синоду, опублікованого на сайті УПЦ (МП) , окрім інших, були ухвалені такі важливі адміністративні рішення, як: тимчасове управління Київською єпархією було доручено митрополиту Вишгородському і Чорнобильському, наміснику Святої Успенської Києво-Печерської лаври Павлу (Лебідю). Нагадаємо, що 23 грудня того року на засіданні попереднього синоду управління Київською єпархією на час хвороби Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України було доручено колегіальній комісії на чолі з архієпископом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром. Також, за результатами заслуховування доповіді митрополита Павла «щодо аудиторської перевірки будівельних робіт і фінансування будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового та Духовно-просвітницького центру УПЦ» архієпископа Олександра було звільнено з посади настоятеля храму Всіх Святих комплексу кафедрального Свято-Воскресенського собору. Також було звільнено і протоієрея Георгія Коваленка з посади ключаря та голови Парафіяльної ради Свято-Воскресенського кафедрального собору м. Києва. Звершувати контроль над ходом та фінансуванням будівництва кафедрального собору доручено митрополиту Черкаському і Канівському Софронію. Читайте також: Ексклюзивне інтерв'ю митрополита Софронія Крім цього, синод ухвалив рішення затвердити склад Комісії з підготовки змін та доповнень до Статуту про управління Української православної церкви (редакції 2007 року), до якої увійшли: митрополит Донецький і Маріупольський Ілларіон – голова комісії, митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, митрополит Черкаський і Канівський Софроній та інші. Нагадаємо також, що саме через зміни та доповнення до Статуту УПЦ (МП) й точились основні суперечки влітку того року під час проведення Помісного Собору . Отже, від рішень новоствореної комісії залежить не лише питання управління, а й форма самого існування УПЦ (МП). Проте вже зараз можна сказати, що внаслідок ухвалення таких рішень вплив митрополита Володимира та його найближчого оточення на УПЦ (МП) суттєво послаблений. А яку роль у цьому процесі відіграє відомий як «проукраїнський» митрополит Софроній, стане зрозуміло найближчим часом.
понеділок, 16.01.2012
Нарешті, після кількох років тиші та завмирання вітчизняного кінематографу, в прокат виходить український фільм. "Той, хто пройшов крізь вогонь" (Firecrosser) режиссера Михайла Іллєнка.
Герой
Іван Даценко
Народився 1918 року в селі Чернечий Яр Диканського району Полтавської області. 1937-го після закінчення льотної школи пішов служити в Сталінградсько-Катовіцький авіаційний полк дальньої авіації. Здійснив майже 300 бойових вильотів, нагороджений орденом Героя Радянського Союзу. 1944 року під Львовом був збитий і потрапив у полон. Втік.
У СРСР його визнали зрадником, відправили до Сибіру. Знову втік. Наступного разу про нього почули на Всесвітній виставці «ЕКСПО-67» в Канаді: він був вождем індіанського племені, що жило на березі озера Онтаріо. Був одружений і мав чотирьох синів.
Режисер - Михайло Іллєнко
Наймолодший із трьох братів режисерів Іллєнків. Народився 1947 року, закінчив Московський інститут кінематографії (майстерня Міхаіла Ромма). Його передостанній повнометражний фільм «Сьомий маршрут» було знято 1997-го, а прославився він двосерійною фантасмагорією «Фучжоу» (1993), котра так і не дійшла до великого екрана.
Знімав короткометражки, анімацію. Започаткований ним 1997 року кінофестиваль «Відкрита ніч» відбувається і досі й має дуже позитивне реноме. Викладає в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, з 2000 року є деканом кінофакультету.
понеділок, 09.01.2012
Інтерв'ю засновника Церкви Копімізму Ісаkа Герсона (переклад).
Ісак Герсон є духовним лідером новітньої релігії світу - Копімізму (Kopimism), що проповідує вільний обмін файлами та інформацією. 5 січня Церква Копімізму (Kopimism) була офіційно визнана релігією в Швеції. - Розкажіть про цю нову релігію Kopimism. - Ми об'єднались близько 15 місяців тому. Ми вважаємо, що інформація є святою і що акт її копіювання це святе право кожного. - Навіщо робити релігію з файлообмінних операцій? Чому б просто не бути звичайним клубом, не визначаючи себе як релігійна громада? Тому що ми бачимо себе в якості релігійної групи, а церква здається хорошим способом організації самих себе.
- Важко було стати офіційною релігією? - У нас була ця віра протягом кількох років, і одного разу ми подумали, чому б не спробувати і отримати її реєстрацію? Це було досить складно. Влада була дуже догматична зі своїми формальностями. Нам знадобилось три спроби і більш ніж рік, щоб отримати визнання.
- Яким критеріям потрібно відповідати, щоб стати офіційною релігією? - Закон говорить, що для реєстрації релігії ви повинні бути організацією, що має практику молитви або медитації та певні ритуали. - Які у копімістів молитви та медитацій? - У нас є релігійні практики, де ми почитаємо цінність інформації, копіюючи її. - Ви називаєте це "kopyacting". Ви насправді зустрічаєтесь в якомусь храмі для проведення цих ритуалів? - Ми зустрічаємося, але це не обов'язково має бути фізична присутність в якомусь приміщені. Це може бути он-лайн за допомогою мережі Інтернет. - Чи правда, що деякі символи мають особливе значення в Копімізмі (Kopimism)? - Так. Існує "kopimi" - наш логотип, який представляє собою літеру "K" усередині піраміди, символ, використовуваний, щоб показати онлайн ви хочете бути скопійовані. Є також символи, які представляють і заохочувати копіювання, наприклад, «Ctrl + V" і "CTRL-C". - Чому інформація та її вільна передача є такою важливою для вас? - Інформація - це те, що є будівельними блоками, які допомогають створювати все те, що є навколо мене і все те, у що я вірю. Копіювання це спосіб множення та збільшення цінності інформації. - Яка Ваша позиція щодо незаконного обміну файлами? - Я думаю, що закони про авторські права створюють багато проблем, й як мінімум повинні бути переписані. Але я хотів би запропонувати, щоб позбутися від більшості з них. - Так що все копіювання повинно бути законним? - Абсолютно вірно. - Ви дійсно переконані, що це є насправді релігія? - Ми віримо в це вже декілька років. - Була якась реакція була від інших церков? - Я не говорив з багатьма з них, але ті, з якими я говорив, були зацікавлені нами, і в нас була цікава дискусія. - Чи можуть ваші вірні бути відлучені від Церкви Копімізму? - Ми ніколи про це не думали. Але якщо ви не вірите в наші цінності, то я думаю, немає сенсу в тому, що ви були членом церкви, а якщо ви вірите в наші цінності, ви не можете бути відлучений від церкви. - Скільки наразі є членів церкви? - Приблизно 3000. - Як стати копімістом? - Наш сайт зараз закритий, тому що було занадто багато відвідувачів, але коли він знову запрацює, ви просто повинні дізнатися про наші цінності і погодитись з ними, а також ви можете зареєструватися на нашій веб-сторінці. - Чи є божества пов'язані з Копімізмом? - Ні, нема. - Чи може Kopimism що-небудь сказати про загробне життя? - Насправді ні. У нашій релігії ми не зосереджені на людях. - Це може бути цифрове загробного життя. - Інформація насправді немає життя. Я припускаю, що вона може бути забута, але лише до тих пір, поки вона не буде скопійована.
Довідка: Ісак Герсон є 20-річний студент філософії в університеті Упсали, Швеція. Разом з Густавом Ніпе - членом Піратської партії Швеції, та іншими активістами вони заснували Місіонерську церкву Копімізму (Missionary Church of Kopimism) .
Оригінал статті тут: http://www.newscientist.com/article/dn21334-kopimism-the-worlds-newest-religion-explained.html
Копімізм в Україні:
https://plus.google.com/u/0/103102597896806835128/posts
Місіонерська церква Копімізму (Missionary Church of Kopimism) - спільнота "віруючих", що виступає за вільний обмін інформацією, яку вважає священною. Рух засновано у Швеції, й відповідно до національного законодавства офіційно визнаний релігією. Засновником нового релігійного руху є 19-річний студент філософії Ісак Герсон. Група, яка називає себе "Церквою Копімізму" (від англ. copy me - "скопіюй мене") пов'язана з "Піратським рухом" Швеції, який виступає за вільне розповсюдження інформації і проти захисту авторських прав. Реєстрація групи, як релігійної організації базувалась на Шведській Конституції (Глава 2. §1), в якій сказано, що кожен громадянин має гарантовану свободу віросповідання: право поодинці або спільно з іншими сповідувати свою релігію. Священними символами нового культу є сполучення клавіш CTRL+C, Ctrl+V (копіювати/вставити).
|
| 1 | Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides (3D) | $5,268,571 | ||
| 2 | Puss in Boots (Кіт у чоботях) | $4,111,835 | ||
| 3 | Transformers 3 | $4,085,682 | ||
| 4 | Harry Potter and the Deathly Hallows (Part Two) | . | $3,558,720 | |
| 5 | Sluzhebnyy roman - Nashe vremya | $2,795,748 | ||
| 6 | Vysotskiy. Spasibo, chto zhivoy | $2,678,165 | ||
| 7 | Cars 2 | $2,470,971 | ||
| 8 | The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 1 | $2,423,266 | ||
| 9 | Kung Fu Panda 2 | $2,286,825 | ||
| 10 | Fast Five | $2,014,415 |
На 11 місці йде мульфільм "Rio" з $1,838,484 касових зборів по всіх країні. Взагалі, цього року, 24 фільми зібрали від українських глядачів понад 1 млн. дол. Й серед них немає жодного українського (якщо не враховувати "Служебний роман", який деякі активісти схильні вважати "вітчизняним", хоча, звісно, це не так). Нагадаю, що цього року в українського Оскарівського комітету виникла проблема з висуненням рідного кіно на здобуття престижної премії, оскільки не змогли знайти картину, яка відповідно до загальноприйнятих міжнародних стандартів могла б називатися українською.
З 20 топ-фільмів в українському прокаті - чотири були в 2011 році російськими. Якщо порівнювати з підсумками 2010 року, то тоді цей показник був гірший (або кращій - це як подивитись). Тоді в першій двадцатці було три російські фільми.
Що ж до самої Росії та підконтрольних (в сфері кінопрокату) їй територій (Russia - CIS), то за даними Yearly Box Office, перша десятка 2011 року має такий вигляд:
| 1 | Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides (3D) | $63,661,754 | ||
| 2 | Puss in Boots | $50,296,964 | ||
| 3 | Transformers 3 | $45,129,718 | ||
| 4 | Harry Potter and the Deathly Hallows (Part Two) | $36,817,713 | ||
| 5 | Kung Fu Panda 2 | $31,829,945 | ||
| 6 | The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 1 | $31,818,662 | ||
| 7 | Fast Five | $29,333,777 | ||
| 8 | Vysotskiy. Spasibo, chto zhivoy | $26,813,491 | ||
| 9 | Rio | $24,803,056 | ||
| 10 | Cars 2 | $19,915,542 |
Цікаво, що якщо уподобання по голівудським фільмам у нас з росіянами майже співпадають, то щодо російських фільмів, то тут є деякі відмінності.
Навіть натяк на те, що якийсь (доволі посередній) фільм є "українським" призвів до того, що у вітчизняному прокаті він зайняв 5 місце. Тоді як це ж кіно в Росії знаходиться на далекому 26 місці. Що було б, яки в Україні знімались українські фільми - можна лише здогадуватись.
| 1 | Listy do M. | $10,647,485 | ||
| 2 | Och, Karol 2 | $10,455,379 | ||
| 3 | Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides | $10,110,633 | ||
| 4 | Harry Potter and the Deathly Hallows (Part Two) | $8,895,199 | ||
| 5 | Bitwa warszawska 1920 | $8,121,669 | ||
| 6 | The Hangover Part II | $7,179,432 | ||
| 7 | The King's Speech | $6,164,454 | ||
| 8 | The Smurfs | $5,950,565 | ||
| 9 | Cars 2 | $5,698,308 | ||
| 10 | Baby sa jakies inne | $4,883,118 |
Також показовим є те, що перше, друге та п'яте місця, з досить непоганим результатом, посідають саме польські фільми.
| 1 | Shrek Forever After | $4,007,651 | ||
| 2 | Alice in Wonderland (2010) | $3,484,583 | ||
| 3 | Harry Potter and the Deathly Hallows (Part One) | $2,929,841 | ||
| 4 | Lyubov v bolshom gorode 2 | $2,585,582 | ||
| 5 | Tron Legacy | $2,205,929 |
А понад 1 млн. дол., позаминулого року, в Україні зібрало 26 фільмів.
Нова держава, нові правила. Україна намагається перейти від тоталітаризму до демократії, і значна частина політичних діячів уже впевнено твердять, що наша країна демократична. Але чи це так? Про сучасну демократію в Україні та можливість її становлення ми поцікавилися у відомого письменника, публіциста, філософа, у минулому – дисидента, проректора Українського католицького університету – Мирослава Мариновича.
– Пане, Мирославе, дайте оцінку теперішньому стану демократії в Україні.
– Те, що тепер є – це «шмаття» демократії. Якщо порівнювати теперішній час із радянським періодом, то, звичайно, певні ознаки демократії є. Тепер Ви можете спокійно брати інтерв’ю, в радянський час на це потрібно було зважитися, адже це був ризик або серйозних неприємностей, або заслання в табори. У цьому сенсі, без сумніву, рівень свободи є в Україні, але демократія – це порядок, демократія – це закон, це верховенство права. У нас же жодного верховенства права в країна немає, у нас імітація права, імітація Верховного Суду України. Чому імітація? Оскільки Верховний Суд чи то Конституційний приймає таке рішення, що стосується ще часів президентства Кучми, що його третій термін буде вважатися другим терміном, то це сміх на увесь світ. Я думаю, що брутальною імітацією правосуддя є всі оті судилища, що тепер відбуваються в Україні, тому в такому сенсі у нас немає демократії. Офіційно це називається «регульована демократія», «керована». Цей термін з Росії пішов – «управляемая демократия».
– Чи існує для Вас певна модель, чи то концепція, демократії в Україні?
– Демократія, для мене, це гармонія між різними сегментами суспільства. Це спосіб управління, який забезпечує кожному сегментові, котрий висловлює певну грань національної ідеї, національного єства, право на висловлювання і право на те, щоби бути почутим. Тобто це є доступ до того, що на Заході називають «decision making», тобто прийняття рішень. Якщо це є, тоді є демократія. У нас може бути хоч десять разів названий парламент демократичного скликання, але, якщо влада принципово не хоче чути опозицію, то це означає, немає демократії взагалі.
– На Вашу думку, результатом такої демократії в українському суспільстві є занепад моралі чи надлишок свободи?
– Без сумніву головною причиною є бідний стан моральності суспільства. Що стосується свободи, то ми звичайно є виразним посттоталітарним суспільством, яке тільки виходить зі стану несвободи, тотальної несвободи. Це означає, що ми тільки розпочали тривалий процес зростання у свободі. Це усталений термін – «зростання у свободі», яке передбачає, що людина, яка виходить зі стану рабства, ще не вміє цією свободою користуватися і вона робить помилки, зловживає свободою. Вона сприймає свободу, як «беспридел», як абсолютну некерованість і, передусім, некерованість внутрішніми обмеженнями. Людина повинна переконатися, що таке тлумачення свободи хибне. Недруги демократії, підмічаючи таке невміння користуватися свободою, роблять висновок про те, що свободу потрібно обмежити, свободу в людей потрібно відібрати. Нібито чекаючи, коли суспільство виросте, буде спроможне цією свободою користуватися, але суспільство не виросте до свободи в стані рабства. Воно може виростати лише роблячи помилки, ідучи крізь терни. Тому я згоден з тим, що у нас є велике зловживання свободою. Але немає іншого шляху, ніж помилятися, тому потрібно уважно дивитися на наслідки нашої діяльності та робити правильні висновки.
– Чи є в Україні така моральна та інтелектуальна еліта, подібно до тієї, котра формувала дисидентський рух. Яка могла б спричинитися до пропагування та поширення демократичних ідей?
– Без сумніву є, але цій еліті бракує суспільного резонансу. Моральні лідери є, але немає правильного дека – резонансу суспільства. Суспільство зорієнтувало себе на зовсім інші ноти. І ті ноти просто не резонують у суспільстві. Має минути час і суспільство повинно знову захотіти бути шляхетним, моральним, високодуховним, так, як воно було вкінці 80-х років минулого століття, адже люди тоді тягнулия до духовності, до чогось вищого. Тепер же панує тотальний цинізм, тотальна зневіра. У такому суспільстві моральні авторитети не будуть резонувати. Сьогодні в Україні важливі не тільки моральні лідери, як такі, а те, що в багатьох містах і селах України є люди в принципі абсолютно моральні, які не хочуть прив’язуватися до цього світу лукавства, брехні, цинізму. Вони страждають, відпихають цей світ і намагаються знайти якусь шпаринку, щоби їхній світ ніхто не захопив. Таких людей є багато і проблема їхня лише в тому, що вони не взяли один одного за руки. А те, що вони є і можуть створити певне дуже важливе явище – той резонанс, про який я говорю, ці люди би не боялися і заговорили.
– Чи є тепер належні умови для розвитку екуменічного руху в Україні?
– Я є прихильником екуменічного руху. Зараз і завжди є умови для екуменічного руху. Завжди є умови і потреби у тому, щоби християни різних конфесій і церков пам’ятали головну настанову Христа: «По тому всі пізнають, що ви Мої учні, якщо ви будете мати любов між собою…». Це головна мета і природа екуменізму. Якщо немає любові, а є ненависть, що виходить з доктрини, означає, що неправильна доктрина. Значить щось є хибним в нашому тлумаченні християнства. Екуменізм це є природний наслідок Христової науки. Я дуже люблю цю христоцентричну модель екуменізму в котрій в центрі Христос і від Нього відходять промені. Чим ближче до Христа котрась Церква, котра є на одному з тих променів, тим ближче Церкви є один до одного, чим далі від Христа, тим далі один від одного.
– Що для Вас означає бути християнином?
– Бути християнином означає розуміти, що в людських стосунках не Сонце обертається довкола Землі, а Земля довкола Сонця. Пунктиком нашого життя є коли на нас нападають, ми мусимо себе захистити, ставимося по-хамськи, вважаємо, що не потрібно бути занадто слабенькими. Народ придумав мільйони таких фраз, такої логіки типу «око за око». Для мене християнство – це все навиворіт, це розуміння того, що хоч ми бачимо те, що сонце іде по небосхилу, але насправді ми знаємо все навпаки. Для мене християнство – це вміння не відповісти злом на зло, не відповісти по-хамськи тому, хто повівся зі мною по-хамськи і бачити в цьому не програш, не слабкість, а силу.
– Якою Ви би хотіли бачити у майбутньому УГКЦ?
– Я би хотів, щоб наша Церква зрозуміла, що вона живе у ХХІ столітті. Я переконаний, що час Андрея Шептицького був для цієї Церкви просто благословенням. Але повернення в цей час не буде. Не буде повернення в той християнський дім, який витворив Шептицький, бо у нас вже є інші цеглини будинку, який ми не будуємо. Але хоч який був би будинок ззовні, у ньому мусить палахкотіти вогонь віри і тоді це Церква. Тобто можуть мінятися стіни, архітектура, але не сміє змінитися вогонь, інакше це стане мертвою традицією. Я не хотів би, щоби хтось, коли-небудь сказав, що він є греко-католицьким атеїстом, подібно до того, як свого часу сказав, Президент Білорусі Олександр Лукашенко: « Я – православний атеїст!».
International Catholic Union of the Press
Абревіатура: UCIP (Union Catholique Internationale de la Presse)
Заснований: 1936
Історія
Історія союзу почалася в 1927 році, коли група французьких, німецьких, австрійських та швейцарських журналістів створила Міжнародну організацію католицьких журналістів з метою пропагування журналістики, яка заснована на ґрунтовних цінностях. у 1930 році відбувся перший Всесвітній конгрес католицької преси в Брюсселі, Бельгія, а в 1936 році було засновано Міжнародний союз католицької преси в Римі. Після важких років Другої світової війни асоціація відновила свою діяльність на Всесвітньому конгресі, що відбувся в Римі в 1950 році. Після 1966 року, коли вона взяла собі сьогоднішню назву, UCIP є відкрита для всіх фахівців католиків, які працюють у релігійних та світських засобах масової інформації, і в 1987 році вона заснувала Міжнародну мережу молодих журналістів, до якої належать сьогодні тисячі журналістів віком до 35 років більш ніж у 100 країнах світу. Визнана Святим Престолом як Міжнародна католицька організація, UCIP є членом Конференції міжнародних католицьких організацій. Як неурядова громадська організація вона співпрацює в якості консультативного органу із Ecosoc (ЕКОСОР) і ЮНЕСКО.
Ідентичність
UCIP заохочує, координує і представляє на міжнародному рівні професійну діяльність журналістів-католиків і католицькі федерації або асоціації, які працюють в сфері діяльності засобів масової інформації; вона заохочує і підтримує присутність католиків у різних сферах засобів масової інформації; також вона сприяє розвитку католицької журналістики в кожній країні по цілому світі; вона захищає права на інформацію і свободу думки; вона заохочує деонтологічні дослідження; вона представляє католицьку журналістику в міжнародних урядових і неурядових організаціях. Для досягнення своїх цілей, UCIP прагне, в першу чергу, зберігати вірність вченню Церкви, а також співпрацювати з іншими міжнародними журналістськими організаціями, які проголошують свою приналежність до певної християнської деномінації, або є позаконфесійними.
Організація
Керівними органами UCIP є: Генеральна Асамблея, яка збирається кожні три роки, і складається із представників Федерацій, і представників регіональних або континентальних відділень; Рада, що складається з членів Виконавчого комітету UCIP та Виконавчих комітетів федерацій та представників регіональних або континентальних відділень; Виконавчий комітет, що складається з президента, віце-президента, генерального секретаря, скарбника і президентів федерацій і регіональних або континентальних відділень. у питаннях офіційного католицького віровчення UCIP користується послугами призначеного церковного радника. Членами UCIP є: Федерації (Міжнародні католицькі асоціації журналістів, такі як — Міжнародна федерація католицьких періодичних газет (Dailies), Міжнародна федерація католицьких періодичних видань, Міжнародна федерація католицьких журналістів, Міжнародна федерація католицьких інформаційних агентств, Міжнародна католицька асоціація викладачів та дослідників у сфері інформаційних технологій, Міжнародна федерація видавців), а також регіональні або континентальні відділення, які є офіційними структурами UCIP в Азії, Африці та Латинській Америці.
Членство
UCIP складається з 8 федерацій і 8 регіональних підрозділів (відділень), члени яких знаходяться в 138 країнах: у 39 країнах Африки, у 22 країнах Азії, у 32 країнах Європи, у 7 країнах Близького Сходу, в 11 країнах Північної Америки, у 7 країнах Океанії, і у 20 країнах Південної Америки.
Публікації
UCIP Informations, щоквартальний бюлетень французькою, англійською та іспанською мовами.
Інтернет сторінка: www.ucip.ch
Джерело: http://www.laityugcc.org.ua/laity_catholic/articles/international-catholic-union-of-the-press.html
Дві профспілки журналістів - Незалежна медіа-профспілка і Київська незалежна медіа-профспілка - об'єдналися. Сталося це на четвертому позачерговому з'їзді НМПУ 10 грудня 2011 року в Києві.
До об'єднання профспілки йшли чотири довгих роки. Протягом цього часу мінялися керівники КНМП і НМПУ, але жоден поступитися булавою не хотів. І ось здоровий глузд переміг особисті амбіції. Було знайдено формулу об'єднання на перехідний період, допоки все буде оформлено документально, у статутних документах.
Голова комітету Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов став головою й Незалежної медіа-профспілки України. Він поєднуватиме ці дві посади протягом року, поки триватиме оформлення стосунків між НМПУ і КНМП.
Кандидатуру Луканова підтримали майже всі делегати четвертого позачергового з'їзду НМПУ. Першим заступником обрано Сергія Гузя, заступником - Андрія Яніцького. З'їзд обрав керівні органи - комітет і раду, ухвалив низку положень. До комітету НМПУ окрім голови і двох заступників увійшли Ігор Чайка, Юка Гаврилова, Павло Берест, Михайло Глуховський (Київ), Олександр Воротілов (Запоріжжя), Сергій Штурхецький (Рівне), Богдана Стельмах (Луцьк), Олександр Тарасов (Херсон). Також з'їзд обрав ревізійну комісію у складі Владислава Савенка (голова,Чернігів), Ігоря Сцібайла (Тернопіль) та Анни Бабінець (Київ).
До Ради НМПУ, згідно з рішенням делегатів, увійшли представники регіонів, де є осередки профспілки, та Києва.
Ключовими завданнями НМПУ делегати оголосили запровадження в Україні заходів безпеки журналістів, поширення практики юридичного бюро Київської незалежної медіа-профспілки на всю Україну, створення каси взаємодопомоги тощо.
Телекритика
На Кіпрі відбулась 10-та Генеральна асамблея Ради Церков Близького Сходу (MECC). Сімдесят делегатів, які взяли участь у засіданні Ради в місті Пафос обговорили стан та перспективи християнства в регіоні, після революційних подій останніх часів.
Варто відзначити, що до Ради Церков Близького Сходу (Middle East Council of Churches) входять представники чотирьох християнських гілок: православні, католики, лютерани й євангелисти (еvangelical family) та дохалкідонські церкви (Oriental Orthodox family).
У роботі Генеральної Асамблеї взяли участь Блаженніший Патріарх Олександрійський та всієї Африки Феодор ІІ, Блаженніший Патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ, Католікос всіх Вірмен Його Святість Арам І, Патріарх Сирійської католицької церкви Антіохії Блаженніший Ігнатій Йосип ІІІ, президент Лютеранської церкви Йорданії та Святої Землі Муніб Юнань, Архієпоскоп Кіпру Блаженніший Хризостом ІІ, інші представники християнських церков з Сирії, Лівану, Ізраїлю та Єгипту. Делегатам асамблеї було також зачитано вітання Святішого Вселенського Патріарха Варфоломія.
Рада наголосила, що, в даний час, церкви покликані відігравати більш активну роль в регіоні, оскільки відбуваються події т.з. "арабською весни", які роблять роль церкви ще більш важливою не тільки в церковній області, але й в соціальній, культурній та політичній.
За словами Патріарха Єрусалимського Феофіла III, Голови Генеральної Асамблеї Ради Церков, християнська присутність у всіх країнах Близького Сходу є одним з тих чиннів, що найбільше відчуває прояви крайнього релігійного фанатизму".
Також було підкреслено, що зараз на Близькому Сході мають місце порушення прав християн в різних державах, які в році, що минає набули масового характеру. Одночасно, звернення Церков закликає всіх до любові, примирення та мирного співіснування", сказав Патріарх Єрусалимський.
В рамках роботи Генеральної Асамблеї Ради Церков Близького Сходу відбувався пошук шляхів більш ефективного захисту прав людини та поваги до свободи віросповідання в регіоні.
Основною метою засідань Ради стало обговорення можливості зміцнення єдності між християнами на Близькому Сході, в дусі Біблійного вислову: "А люди, що увірували, мали серце одне й одну душу" (Діян. 4, 32), який став девізом цієї Генеральна Асамблеї МЕСС.
На 10-й Генеральної асамблеї Ради церков Близького Сходу були обрані керівні органи та затвердженні представники церков у цій організації.
|
||||
