В понеділок у Житомирі один з лідерів Об'єднаної опозиції Арсеній Яценюк представив узгоджених кандидатів по мажоритарних округах у Житомирській області. Про це повідомляє УНІАН, передає УП.

"Ми починаємо з Житомирської області та дійдемо до кожного села, до кожної людини, щоб людина зрозуміла, навіщо опозиція об'єдналася і які цілі ставить", - сказав Яценюк.

Він повідомив, що кандидати по мажоритарних округах від Об'єднаної опозиції, зокрема в Житомирській області, вже визначені.

Таким чином округ № 62 (Житомир) закріплений за Геннадієм Зубко ("Фронт Змін"),

округ № 63 (Бердичів) - Павлом Жебрівським ("українська платформа"),

округ № 64 (Коростень) - Андрієм Озерчуком (ВО "Батьківщина"),

округ № 65 (Новоград-Волинський) - Віталієм Французом (ВО "Батьківщина"),

округ № 66 (Малин) - Євгеном Добряком (ВО "Батьківщина"),

округ № 67 (Чуднів) - Сидором Кізіном (ВО "Свобода").

Як відомо, Литвин збирається балотуватися за Новоград-Волинським виборчим округом на Житомирщині.

Його нинішній конкурент Француз - екс-голова Житомирської обласної ради.

Загалом за 2011 рік Литвин здійснив 12 робочих поїздок на Житомирщину.

Чи може теперішня влада робити спротив Європі та багатьом великим світовим державам без твердої та сильної підтримки? Чи є ми такою країною, яка може сперечатися на рівних із сильними цього світу?

Вірити в таке не потрібно.

Попри всі заяви Кремля, які нібито свідчать про його непричетність до сьогоднішніх дій нашої влади, треба визнати, що тільки Росія є чи не єдиною країною, якій вигідно все, що робить тепер керівництво України.

Тільки Росія як сильний гравець на світовому полі, може бути тою силою, на яку спираються в офіційному Києві. Тільки за такої підтримки сьогоднішня українська влада може сказати "ні" Німеччині, США, Франції та іншим визнаним світовим гравцям.

Чи є якісь докази цьому?

Безперечно є.

На протязі останніх двох років керівництво Росії та України зустрічалося на рівні прем'єрів та президентів десятки разів. Десятки! Світова спільнота мало знає про таку практику. Таке буває тільки в бізнесі, коли керівництво головної контори керує своєю філією.

Здається, наша влада дійшла до того, що виконує інструкції Кремля з елементарних питань.

Разом з Росією вводимо літній чи зимовий час, незважаючи на невигідність такого для нас. Коли два роки тому назад у Росії горіли торф'яники – у нас кинулися їх гасити, незважаючи на відсутність серйозних подібних пожеж. Одного з губернаторів щодня показували по телевізору, як він літає на вертольоті в пошуках пожежі.

У близькому оточенні Януковича, у його охороні, на деяких ключових державних постах працюють громадяни Росії, чи ті, що ще недавно такими були.

Чому вигідна для Росії сьогоднішня влада? Тому що до того, що мала Росія на території України перед приходом до керівництва регіоналів – додалося значно, колосально більше! І це "більше", ці переваги та багатства можна утримувати, тільки маючи слухняну владу.

На цей час Росія фактично заковтнула Україну.

Росії належить велика частина банківського й страхового сектору економіки. Декілька років тому назад керівництво НБУ заявляло, що в банківському секторі існує загроза для безпеки нашої держави, тому що доля іноземних банків у всій банківській сфері складала близько 30%. Ми відмовляли тоді в ліцензіях для російських банків. Разом з цією владою на Україну прийшли російські банківські гіганти – ВТБ і Сбербанк, великомасштабний характер діяльності яких ми всі бачимо. Чомусь тепер про "загрозу" не говорять...

Росії належить значна частина металургійного комплексу, молочної промисловості, крупний оператор мобільного зв'язку, що обслуговує близько 50% абонентів країни.

Росія повністю контролює поставки нафти та газу на Україну. Ми залежні від цих поставок, як людина від води чи повітря.

Росія нещодавно взяла під свою опіку наш авіаційний комплекс.

Все сьогоднішнє керівництво держави, у тому числі президент, прем'єр та парламентська більшість налаштовані проросійськи та готові підтримувати Росію навіть тоді, коли її засуджує весь світ, як це було під час війни в Грузії.

Росію завжди підтримували й підтримують, та ніколи не виступають проти її політики щонайменше дві парламентські партії – комуністи та регіонали. На території України знаходиться велике військове російське формування – Чорноморський флот Росії. Це не просто база, а плацдарм для підтримання антиукраїнських настроїв населення Криму.

На Україну має значний вплив російський криміналітет.

Ми наслідуємо Росію у всьому. Нажаль найбільше наслідуємо в негативному, у тому, що демократичним світом не сприймається.

У нас зафіксовано одинакові фальсифікації на виборах, у нас одинакові умови для олігархів, корупції, міліцейського свавілля. Розправа з українськими лідерами опозиції дуже схожа на розправу з Ходорковським.

Хіба на цьому тлі можна довіряти заявам московських керівників, що буцімто засуджують нашу владу за переслідування політичних противників?..

Джерело: Олександр Мінович, спеціально для УП

Доволі динамічний і якісний детектив «Останній заповіт Нобеля» (Nobels Testamente), знятий за бестселером відомої шведської письменниці Лізи Марклунд (Liza Marklund), твори якої користуються доволі серйозною світової популярністю.

В себе на батьківшині письменниця є не тільки головним конкурентом іншого автора детективів Стіґа Ларссона («Дівчина з татуюванням дракона»), але й його ідейним співавтором. Авторка зробила героїнею свого твору журналістку Аніку Бенгцтон, що виявилася втягнутою в політичні і економічні скандали.

Аніка є втягнутою у цілий вир подій, який закручується після вбивства, що стається під час церемонії вручення Нобелівської премії. Вбивцю бачила тільки журналістка, яка поступово буде не лише головним свідком, але й головним розлідувачем.

Проте, розпочавши пошуки вбивці та замовника, вона наражає на небезпеку не лише себе, але й всіх, хто якось пов'язаний з цією справою.

"Останнє заповіт Нобеля" - це не тільки історія про сильну й вродливу жінку, яка готова ціною власного життя допомогти розкрити злочин, але й про темні сторони відомих шляхетних організацій, які не завжди ведуть свої справи у відповідності до заповітів власних засновників.

Ще однією палалелю між екранізацією творів Лізи Марклунд та автора "Дівчини з тату дракона" стало те, що трилогію Стіґа Ларссона «Міленіум» вперше екранізувала в 2009 році шведська кіностудія - Yellow Bird. Ця ж студія та її продюсери вирішили зняти й фільм про "заповіт Нобеля".

Таким чином, знавці та поціновувачі якісних цікавих детективних історій цілком можуть виявитись задоволеними з цієї шведської екранізації шведського світового бестселеру.

У коротких і нечисленних повідомленнях ЗМІ про Перший загальнонаціональний круглий стіл "Місія інтелігенції та вільних людей України", ініційований групою "Першого грудня", є трохи патетики, проте мало конкретики.

Це природно, бо організатори цього безпрецедентного заходу – одинадцятеро шанованих та знаних серед інтелігенції, релігійних, наукових, культурних та громадських діячів – не мали на меті давати визначених рецептів терапевтичного втручання у плин нашого суспільного буття.

Наразі, п’ятого квітня, в Українському домі відбулася лише перша частина "консиліуму", де діагностували букет гострих і хронічних суспільних хвороб. Пацієнтів – "сіамських близнюків", що їх звати – "Суспільство" і "Держава" визнано такими, що підлягають, поки що, терапії.

Робота, що розгорнеться в рамках круглого столу, який стане, дасть Бог, постійно діючим, являтиме собою ніщо інше, як випрацювання політики у всіх сферах суспільного буття.

Громадський ареопаг викрив симулянтів, навіть не ставлячи собі це за мету – самим лише фактом того, що узявся до суспільної праці, яку не роблять політики. Та симулянти і цю діяльність можуть спробувати використати задля збільшення власних рейтингів.

Десь у безрадицьких коноплях вже причаївся весь у білому "Пилип", який під осінь вискочить та й заголосить, що саме його партійка палко підтримує і поділяє принципи організації суспільного буття напрацьовані під час суспільного діалогу.

Пропозиція громадянської люстрації річ не толерантна, але дієва. Хоча є й дієвіші.

Історія зіграла з Україною поганий жарт. Ми заходилися будувати свою державу у час, коли доба класичних держав майже добігла кінця. Світ переходить до розподілених держав, коли, наприклад, освітні послуги ви можете отримувати дистанційно з однієї країни, платіжна система вами може бути обрана в другій, а медичне страхування в третій.

Відтворення та розвиток національної ідентичності краще виходить у громадськості, ніж у держави, ще з часів Тараса Григоровича.

З Україною так було завжди, так воно і сьогодні – нам не подобається "історія" від Дмитра Табачника, гаразд, тоді ми читаємо "Історичну правду".

Не подобається як чиновники виконують, наприклад, функції охорони історичного середовища – гуртуємося у громадське неформальне об’єднання "Збережи старий Київ", наприклад.

Є також приклади прямої громадянської дії у випадках боротьби зі сваволею, чи бездіяльністю правоохоронців, дієвої суспільної допомоги жертвам злочинів та катастроф, організації альтернативних служб контролю якості продукції. Це все відбувається без участі, або за протидії держави.

Держава своєму "сіамському близнюкові" Суспільству не партнер, а повсякчасна перешкода.

Країна, чиє населення наполовину складається з декласованих елементів, звично залежних від панської ласки - суспільствознавці це називають "високим порогом патерналіських настроїв", нездатна створити сучасної системи влади.

Вона відтворює державу феодальну, головною ознакою якої є те, що влада являє собою джерело статків, безпеки, суспільного статусу – людської гідності загалом. На це, нажаль, є воля суспільної більшості, принаймні тих, хто прийде на вибори.

Тим часом, світ вже поринув у кібернетичну добу. Виникають нові технологічні платформи здійснення влади – цифрові пристрої та мережі. У близькій до нас Естонії запроваджено новий спосіб фіксації громадянства – картку з чіпом, яка дає змогу подорожувати країнами ЄС, працює проїзним квитком у міському транспорті, дозволяє брати участь в виборах через інтернет, а незабаром стане ще й медичною картою.

Україна безнадійно відстала у соціальному, технологічному та культурному плані від країн на які хотілося б рівнятися. Наздоганяти запізно.

Доведеться рухатися навпростець. Шлях навпростець – це шлях суспільних інновацій. Під час круглого столу така думка звучала, але вона потребує конкретизації.

Цифрові платформи здійснення влади - це лише приклад інновацій у взаєминах громадянина і держави. Пропозиції інновацій розроблюються і для інших типів суспільних взаємин та сприйняти їх здатна суспільна меншість, а на виборах рішення приймає більшість.

Суспільний прогрес протягом усієї людської історії був заручником консерватизму, але стан, у якому перебуває Україна, не дозволяє нам таких розкошів.

На наших західних кордонах знову зачиняється залізна завіса, а зі сходу насувається месіанська імперія, для якої Україна являє собою єдино можливий об’єкт ментальної експансії. Більшість працездатних громадян прагнуть виїхати з країни, а влада і політики просто не знають, що несуть відповідальність за неї.

За таких обставин від групи "Першого грудня" та започаткованого нею загальнонаціонального діалогу очікують мало не суспільного дива, але дива є прерогативою сил вишніх. Матеріальним наслідком громадського діалогу має бути технологічна карта – маршрут прискореного суспільного руху. Перший круглий стіл, щиро кажучи, такої надії не дав, але ще не вечір.

Наостанок: ідея, що загальнонаціональний круглий стіл "може бути майданчиком для дискусії між владою та опозицією", є кепською, бо змістовних дискусій між собою вони не ведуть. Якби це було не так, то і такий круглий стіл не знадобився б.

Натомість надзавданням національного діалогу є розробка проекту тексту інноваційної Конституції України. Нинішня – не відповідає умовам суспільного буття та зовнішнім обставинам, в яких перебуває країна.

Конституційний процес, започаткований нині владою, призведе лише до консервації феодальних суспільних відносин. Потрібний громадянський конституційний процес на засадах Хартії вільної людини.

Нехай сьогодні немає законних способів прийняти якісну Конституцію. Головне, щоб було створено її цілісний текст.

Він стане дуже при нагоді у момент прийдешнього українського катарсису.

Костянтин Матвієнко , для УП

Напад на студію «Ле Доен» – частина спланованої політики нищення українського дубляжу.

5 квітня податкова міліція здійснила напад на найбільшу й найсучаснішу в Україні студію кінодубляжу «Ле Доен» (дочірнє підприємство кінопрокатної компанії B&H). Привід, під яким «маски-шоу» напали на студію (буцімто несплата податків, причому не студією, а її партнерами!) – є надуманим. Справжньою метою й головним наслідком рейду є вилучення комп’ютерної та звукозаписувальної техніки, яка використовується для дублювання фільмів.

Внаслідок цього паралізовано роботу студії, яка здійснює 60% усього дубляжу іноземних фільмів в Україні і була однією з кількох у Європі, сертифікованих для запису в системі Dolby.

«Простір свободи» розцінює такі дії як спрямовану атаку правлячого режиму на дубляж іноземних українською мовою.

Досі, незважаючи на внесені урядом Азарова зміни до законодавства, що дозволяли дублювати фільми будь-якою мовою, україномовний дубляж домінував у кінопрокаті, а відвідуваність кінотеатрів і касові збори зростали.

Тому 2012 року уряд розпочав системні дії зі знищення індустрії дубляжу фільмів в Україні. 1 лютого 2012 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову № 168 «Про внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження» та демонстрування українських фільмів. Цією постановою уряд скасував вимогу про обов’язковість дублювання або озвучення фільму (будь-якою мовою!) на території України. Тобто тепер можна не просто дублювати чи озвучувати фільми російською, як досі, а дозволено завозити готові фільми з Росії. Таким чином уряд створив протекціоністський режим для російської кіноіндустрії, стимулюючи прокатників відмовлятися від послуг українських акторів, перекладачів і студій дублювання. Саме через це у березні в Україні почали демонструвати перші західні фільми, дубльовані в Росії російською мовою.

Однак деякі прокатники всупереч «тонким натякам» уряду продовжували дублювати і з успіхом демонструвати фільми українською. І насамперед – найбільша на вітчизняному ринку кампанія B&H, яка першою ще 2006 року почала дублювати фільми українською мовою і завдяки студії «Ле Доен» забезпечила світовий рівень якості дубляжу.

Ми переконані – постанова № 168 і погром на студії «Ле Доен», що паралізував її роботу, є складовими єдиної антиукраїнської політики, мета якої – знищити український кінодубляж.

У зв’язку з цим  «Простір свободи» закликає громадські об’єднання, представників української культури та політики, всіх свідомих громадян об’єднати зусилля і зупинити нищення владою українського дубляжу. Ми закликаємо всіх небайдужих українців розпочати кампанію протестів, з вимогами до влади повернути безпідставно вилучену техніку студії «Ле Доен» і забезпечити її нормальну роботу, а також скасувати постанову Кабінету міністрів №168, спрямовану проти української кіногалузі, її працівників та українських кіноглядачів.

В український прокат вийшов цікавий фільм про народного месника, литовського "Робін Гуда", борця проти сваволі Російської імперії - Тадаса Блінду.

Фільм "Tadas Blinda. Pradzia" (у нашому перекладі - "Гаряче серце") - пріквел відомого радянського пригодницького фільму про знаменитого народного героя.

1861-й рік, Литва у складі Російської імперії. Політичні інтриги навколо скасування кріпацтва несподівано переростають в селянський бунт у віддаленому литовському селі. Кріпосний Тадас Блінда, сам того небажаючи, опиняється в епіцентрі подій, очоливши загін бунтарів. Разом з тим, Тадас закохується в дочку багатого землевласника. Чи залишиться він на чолі повстання, борючись до кінця проти гнітючого режиму царської Росії? Але тоді йому доведеться зректися любові до дочки свого заклятого ворога...

Тадас Блінда (1846—1877) — литовський народний герой, повстанець, народний месник 19-го століття. Став прообразом для декількох популярних книг, п’єс, фільмів, часто порівнюється з Робін Гудом.

Народився в селі Kinčiuliai, Тельшяйского повіту, в Жемайтії. У віці 20 років успадкував від батька 40 га землі.

Одружився, мав трьох дочок, і став старостою. Є кілька версій, що стало поворотним моментом у його житті, який привів до його майбутньої долі. Одна історія свідчить, що він брав участь у повстанні1863 року, і був засуджений до заслання в Сибір. Інша говорить, що господар тих земель, герцог Огінські (Oginskis), велів пороти йому деяких кріпаків, й розсердився, коли він відмовився це зробити, а потім випоров Блінду батогом.

Коли Блінда повстав і став жити поза законом, він зібрав групу послідовників в густих лісах поблизу Byvainė. Його прихильники стверджували, що він був останній Робін Гуд — він забирав у багатих і роздавав бідним. Його життя та діяльність породила багато народних легенд й переказів, в тому числі й про скарби, які він заховав у лісах.

Обставини його смерті також були предметом суперечок. Загально прийтяна версія, що князь Огінські, нарешті, зміг взяти реванш шляхом організації місцевих органів влади і вбив його. У 1993 році архівіст виявив документи про те, що Блінда був лінчований як конокрад 22 квітня 1877 року і похований у непосвячених кутку кладовища в Luokė. Ніяких слідів цього поховання не було знайдено.

1972 року в Литовський РСР було знято художній фільми "Тадас Блінда".

Як відомо, кінострічка  «Примарний вершник 2: Дух Помсти», дистриб’ютором якої є компанія «Інтер-Фільм», демонструється в усіх кінотеатрах України виключно російською мовою, що є прямим порушенням рішення Конституційного суду та Закону «Про кінематографію».

Як повідомив сайт hurtom.com, активісти закликають ігнорувати цей фільм, "під жодним приводом не йти на нього в кіно", розповідати друзям і знайомим, що фільм у кінотеатрах йде російською, зателефонувати дистриб’ютору "Інтер-фільм" й нагадати їм що це пряме порушення Закону України “Про кінематографію”.

В результаті цих рішучих дій українських глядачів, на українському дистрибуційному ринку протягом уїк-енду 1-4 березня 2012 року спостерігалося значне падіння зборів: загальні збори фільмів топ-10 склали «лише» 554 тисячі доларів, що на 50 відсотків менше у порівнянні з минулим уїк-ендом, повідомляє сайт "Кіно-Театр".

Причинами цього стали серйозне падіння зборів, більше ніж на 50 відсотків, лідерів топ-десятки – другого «Примарного гонщика» та деяких інших стрічок.

З іншого боку, відзначимо і слабкий старт єдиного дебютанта тижня, що він потрапив до топ-10 – російської стрічки «Самогубці», яка на 21 копії зуміла зібрати лише 25 тисяч доларів, тобто по 1200 доларів на копію.

На цьому фоні вигідніше виглядають результати двох інших стрічок. Вперше в практиці українського ринку можна спостерігати ефект Оскара – французький тріумфатор останньої оскарівської церемонії «Артист» втратив в зборах лише 2 відсотки у порівнянні з попереднім тижнем, притому, що кількість копій, на яких він демонструється в українських кінотеатрах залишалася незмінною.

Не можна не відзначити і той факт, що перший український фільм, який потрапив до топ-10 українського ринку – стрічка Михайла Іллєнка «Тойхтопройшовкрізьвогонь» - не тільки зібрав 175 тисяч доларів, але й утримується в українському хіт-параді вже 46 днів. То ж перший комерційний досвід нового українського кінематографу можна вважати успішним.

Крім того, цього тижня фільм "Тойхтопройшовкрізьвогонь" знову потрапив до ТОП-10 вітчизняного кінопрокату.

Сьогодні - 23 лютого - совки, хохли та люди без визначенної національності відзначають своє свято.

В той же час, Львівська міська організація Української народної молоді та ряд організацій, об'єднаних у рамках молодіжної громадської акції «Відновимо історичну справедливість», прийняли звернення із закликом до міського голови Львова Андрія Садового «змінити зденаціоналізоване свято День захисника не відомо чиєї Вітчизни 23 лютого, на День захисника України, яке пропонується відзначати щороку 14 жовтня».

У зверненні вказується на те, що свято «День захисника Вітчизни» свого часу указом запровадив Леонід Кучма, який свідомо «витягнув це «свято» із забуття, лише замінивши його назву. Ця дата обрана тому, що 23 лютого – це колишній день радянської армії», йдеться у зверненні.

В Україні є свої традиційні свята й традиції, які потрібно розвивати та підтримувати. Зокрема 14 жовтня – цей день «є святом українського козацтва, він був визначений Проводом ОУН для відзначення Свята Зброї, а згодом став днем народження Української Повстанської Армії», – підкреслюється у зверненні.

Коментуючи повідомлення ЗМІ про розкол в лавах УАПЦ, її прес-служба вирішила не повідомляти факти з життя церкви, або розповідати про стан справ в ній,

а прийняла рішення "чіста по-християнські"  звинуватити в усьому журналістів та представників інших церков.

Про це йдеться в статті Про “нечисте око” “незалежних журналістів” та “експертів”:

Не дивлячись на те, що УАПЦ поки не може собі дозволити утримувати на платній основі штат журналістів та публіцистів, які могли б постійно пропагувати близькі нам погляди (як це давно є в інших юрисдикціях і церквах), надалі ми все-ж сподіваємось на порядність тих людей, які за свідоме очорнення у ЗМІ нашої Церкви отримують гроші деінде. Ми знаємо таких людей поіменно, знаємо усі їхні «житія та діяння», навіть те, за скільки вони продаються, і за скільки їх можна купити. Мав би більше грошей, скупив би їх усіх для колекції. Нагадаю, що Христос суворо покарає кожного, хто буде серед людей свідомо зводити наклепи, розповсюджувати неправду про Церкву Божу.

....
Цікаво лише чому ніхто з тих хто критикував, у даному тексті не побачив жодних позитивів? Відповідає на це питання Сам Христос : «Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» (Мф.6:22-23)

В уніатській церкві триває жорстокий розбрат між прибічниками патріархату і його противниками, між владиками очолюваними архієпископом Святославом та владиками з Правовірної УГКЦ, зі своїм «альтернативним» патріархом. Нині діє ще низка католицьких сект, наприклад, відома “Тернопільська” секта, що визнає своїм лідером Папу Римського. Сутички між цими групами часто доходять і до крові…

В Московському Патріархаті, самі бачите, яке пекло відкрилось, коли Владику-митрополита Володимира ще живим хочуть закопати в землю «доброзичливці» та його ж духовні діти. І буквально на наших з вами очах відбувається безкоштовна церковно-циркова вистава за участі найвідомиших російських ієрархів.

Правда, лише в Київському Патріархаті на даний момент питання єдності єпископату так гостро не стоїть. Усі конкуренти ( чи вороги) владики Філарета або давно були виведені зі складу УПЦ КП, або самі утекли, або померли від невідомих хвороб, при невияснених до кінця обставинах. Їхнє місце зайняли інші люди, хоча й розлучені чи сімейні єпископи, але цілком благонадійні та послушні своєму лідеру. Головне тут, як кажуть, не задавати зайвих запитань, і уважно слухати. Тож, здається, що питання проблем УАПЦ вигідно роздмухувати лиш для того, щоб відвести увагу громадськості від інших юрисдикцій, і набагато більших проблем, які у них існують.

Я ще раз хочу офіційно підтвердити, що жодного розколу в УАПЦ немає, і не буде.

.....
А на майбутнє я, як завжди, буду радий співпрацювати з усіма, хто пише, чи хоче писати правду про церковне сьогодення УАПЦ . Отримати інформацію з перших рук і адекватно передати її читачам – це перша справа для професійного журналіста. Незрозуміло лиш чому про наше внутрішнє життя питають усіх, а тільки не нас? Невже знову відродився чин прозорливих праведників, які краще нас самих знають про те, що відбувається в нашій Церкві? Щось я сильно в цьому сумніваюсь, бо особисто знаю більшість з цих «експертів». Сподіваюсь, що грядущий час Великого посту напоумить їх переглянути власні стосунки з Богом і людьми. В чому числі і з представниками Української Автокефальної Православної Церкви.»